Фармакодинаміка
Механізм дії
Розувастатин є селективним та конкурентним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, ферменту, що визначає швидкість перетворення 3-гідрокси-3-метилглутарил-коферменту А на мевалонат, попередник холестерину. Основним місцем дії розувастатину є печінка, орган-мішень для зниження рівня холестерину.
Розувастатин збільшує кількість рецепторів ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) на поверхні клітин печінки, посилюючи захоплення та катаболізм ЛПНЩ, та пригнічує печінковий синтез ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), таким чином зменшуючи загальну кількість частинок ЛПДНЩ та ЛПНЩ.
Фармакодинамічні ефекти
Розувастатин знижує підвищений рівень холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНЩ), загального холестерину та тригліцеридів (ТГ) і підвищує рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС-ЛПВЩ). Він також знижує рівень аполіпопротеїну В (АпоВ), холестерину, не пов’язаного з ліпопротеїнами високої щільності (ХС-неЛПВЩ), холестерину ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС-ЛПДНЩ), тригліцеридів у складі ліпопротеїнів дуже низької щільності (ТГ-ЛПДНЩ) та підвищує рівень аполіпопротеїну А-1 (АпоА-1) (див. табл. 1). Розувастатин також зменшує співвідношення ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПВЩ, загальний ХС / ХС-ЛПВЩ, ХС-неЛПВЩ/ХС-ЛПВЩ та АпоВ/АпоА-1.
Таблиця 1
Відповідь на дозу у пацієнтів із первинною гіперхолестеринемією типу IIa та IІb
(відкоригована середня відсоткова зміна порівняно з вихідним рівнем)
| Доза |
n |
ХС-ЛПНЩ |
Загальний ХС |
ХС-ЛПВЩ |
ТГ |
ХС-неЛПВЩ |
АпоВ |
АпоА-1 |
| Плацебо |
13 |
‒7 |
‒5 |
3 |
‒3 |
‒7 |
‒3 |
0 |
| 5 |
17 |
‒45 |
‒33 |
13 |
‒35 |
‒44 |
‒38 |
4 |
| 10 |
17 |
‒52 |
‒36 |
14 |
‒10 |
‒48 |
‒42 |
4 |
| 20 |
17 |
‒55 |
‒40 |
8 |
‒23 |
‒51 |
‒46 |
5 |
| 40 |
18 |
‒63 |
‒46 |
10 |
‒28 |
‒60 |
‒54 |
0 |
Терапевтичний ефект досягається протягом 1 тижня після початку терапії лікарським засобом, 90 % максимального ефекту — через 2 тижні. Максимальна терапевтична відповідь зазвичай досягається через 4 тижні та зберігається надалі.
Клінічна ефективність та безпека
Розувастатин ефективний у лікуванні дорослих із гіперхолестеринемією — із гіпертригліцеридемією або без неї — незалежно від раси, статі або віку, а також у лікуванні пацієнтів особливих груп, таких як хворі на цукровий діабет або пацієнти з сімейною гіперхолестеринемією.
За об’єднаними даними досліджень фази ІІІ розувастатин продемонстрував ефективність у лікуванні більшості пацієнтів із гіперхолестеринемією типу IIa та IIb (середній вихідний рівень ХС-ЛПНЩ приблизно 4,8 ммоль/л) з досягненням цільових значень, рекомендованих Європейським товариством з вивчення атеросклерозу (European Atherosclerosis Society, EAS; 1998); приблизно у 80 % пацієнтів, які приймали розувастатин у дозі 10 мг, вдалося досягти нормативного цільового рівня ХС-ЛПНЩ, рекомендованого EAS (< 3 ммоль/л).
У великому дослідженні за участю 435 пацієнтів із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які приймали розувастатин у дозах від 20 до 80 мг за схемою посиленого титрування дози, відзначали сприятливий вплив лікарського засобу на ліпідні показники та досягнення цільових рівнів при застосуванні всіх доз. Після титрування до добової дози 40 мг (12 тижнів лікування) рівень ХС-ЛПНЩ знизився на 53 %. У 33 % пацієнтів було досягнуто нормативного рівня ХС-ЛПНЩ, рекомендованого EAS (< 3 ммоль/л).
У відкритому дослідженні з посиленим титруванням доз відповідь на застосування розувастатину в дозах 20–40 мг вивчали у 42 пацієнтів (включаючи 8 дітей) із гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією. У загальній популяції рівень ХС-ЛПНЩ знизився в середньому на 22 %.
У клінічних дослідженнях за участю обмеженої кількості пацієнтів спостерігали додаткову ефективність розувастатину у зниженні рівня тригліцеридів при застосуванні у комбінації з фенофібратом, а також у підвищенні рівня ХС-ЛПВЩ при комбінованому застосуванні з ніацином (нікотиновою кислотою) (див. розділ «Особливості застосування»).
У багатоцентровому, подвійно сліпому, плацебо-контрольованому клінічному дослідженні (METEOR) 984 пацієнти віком 45–70 років із низьким ризиком ішемічної хвороби серця (визначеним як ризик за Фрамінгемською шкалою < 10 % протягом 10 років), середнім значенням ХС-ЛПНЩ 4,0 ммоль/л (154,5 мг/дл), але із субклінічним атеросклерозом [визначеним за збільшенням товщини комплексу інтима-медія сонної артерії (ТКІМСА)] були рандомізовані до двох груп та приймали 1 раз на добу або розувастатин у дозі 40 мг, або плацебо протягом 2 років. Порівняно із плацебо розувастатин значуще сповільнював прогресування максимальної ТКІМСА у 12 точках сонної артерії на ‒0,0145 мм/рік [95 % довірчий інтервал ‒0,0196, ‒0,0093; p < 0,0001]. Зміна порівняно з вихідним рівнем становила ‒0,0014 мм/рік [‒0,12 %/рік (статистично незначуща)] у групі розувастатину порівняно із прогресуванням +0,0131 мм/рік [1,12 %/рік (p < 0,0001)] у групі плацебо. Прямої кореляції між зменшенням ТКІМСА та зниженням ризику серцево-судинних подій ще не виявлено. До цього дослідження було залучено пацієнтів з низьким ризиком ішемічної хвороби серця, які не є представниками цільової популяції застосування розувастатину у дозі 40 мг. Дозу 40 мг слід призначати лише пацієнтам із тяжкою гіперхолестеринемією та високим ризиком серцево-судинних розладів (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
У дослідженні JUPITER (Обґрунтування застосування статинів для первинної профілактики: інтервенційне дослідження розувастатину) вплив розувастатину на частоту виникнення серйозних атеросклеротичних серцево-судинних подій оцінювали у 17 802 учасників чоловічої (≥ 50 років) та жіночої (≥ 60 років) статі. Учасники дослідження були випадковим чином рандомізовані до двох груп та приймали 1 раз на добу або розувастатин у дозі 20 мг (n = 8901), або плацебо (n = 8901) в середньому протягом 2 років. Концентрації ХС-ЛПНЩ зменшилися на 45 % (p < 0,001) у групі розувастатину порівняно з групою плацебо.
За результатами post-hoc аналізу даних підгрупи пацієнтів високого ризику із вихідним значенням > 20 % за Фрамінгемською шкалою (1558 учасників) відзначали значуще зниження частоти комбінованої кінцевої точки, що включала смерть внаслідок серцево-судинних подій, інсульт та інфаркт міокарда (р = 0,028), у групі розувастатину порівняно з групою плацебо. Зниження абсолютного ризику подій становило 8,8 випадку на 1000 пацієнтороків. Показник загальної смертності лишався незміненим у цій підгрупі високого ризику (р = 0,193). За результатами post-hoc аналізу даних підгрупи високого ризику (9302 учасники загалом) із вихідним значенням ≥ 5 % за шкалою SCORE (екстрапольовано з метою включення даних учасників віком понад 65 років) відзначали значуще зниження частоти комбінованої кінцевої точки, що включала смерть внаслідок серцево-судинних подій, інсульт та інфаркт міокарда (р = 0,0003), у групі розувастатину порівняно з групою плацебо. Зниження абсолютного ризику подій становило 5,1 випадку на 1000 пацієнтороків. Показник загальної смертності у цій підгрупі високого ризику лишався незміненим (р = 0,076).
У дослідженні JUPITER 6,6 % учасників групи прийому розувастатину та 6,2 % учасників групи плацебо припинили застосування досліджуваного лікарського засобу через небажані явища. Найбільш частими небажаними явищами, що призводили до припинення лікування, були міалгія (0,3 % у групі розувастатину, 0,2 % — плацебо), абдомінальний біль (0,03 % у групі розувастатину, 0,02 % — плацебо) та висип (0,02 % у групі розувастатину, 0,03 % — плацебо). Найбільш частими небажаними явищами, що спостерігали у групі розувастатину із частотою, більшою або рівною відзначеній у групі плацебо, були інфекції сечовивідних шляхів (8,7 % у групі розувастатину, 8,6 % — плацебо), назофарингіт (7,6 % у групі розувастатину, 7,2 % — плацебо), біль у спині (7,6 % у групі розувастатину, 6,9 % — плацебо) та міалгія (7,6 % у групі розувастатину, 6,6 % — плацебо).
Педіатрична популяція
У подвійно сліпому, рандомізованому, багатоцентровому, плацебо-контрольованому 12-тижневому дослідженні (n = 176; 97 учасників чоловічої та 79 — жіночої статі) із подальшим 40-тижневим періодом (n = 173; 96 учасників чоловічої та 77 — жіночої статі) відкритого титрування дози розувастатину пацієнти віком 10–17 років (II–V стадії розвитку за Таннером, дівчата, у яких менструації почалися щонайменше 1 рік тому) із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією протягом 12 тижнів отримували розувастатин у дозі 5 мг, 10 мг або 20 мг на добу або плацебо, після чого всі учасники щодня приймали розувастатин протягом 40 тижнів. На початку дослідження приблизно 30 % пацієнтів були віком 10–13 років та приблизно 17 %, 18 %, 40 % та 25 % із них знаходились на ІІ, ІІІ, IV та V стадії розвитку за Таннером відповідно. Рівень ХС-ЛПНЩ зменшився на 38,3 %, 44,6 % та 50,0 % відповідно у групах прийому розувастатину в дозі 5 мг, 10 мг і 20 мг порівняно із 0,7 % у групі плацебо. Наприкінці 40-тижневого періоду відкритого титрування дози для досягнення цільового рівня (максимальна доза становила 20 мг 1 раз на добу) у 70 зі 173 пацієнтів (40,5 %) вдалося досягти цільового рівня ХС-ЛПНЩ менше 2,8 ммоль/л. Після 52 тижнів лікування в межах дослідження не було виявлено впливу на ріст, масу, індекс маси тіла (ІМТ) або статеве дозрівання (див. розділ «Особливості застосування»). Це дослідження (n = 176) не було прийнятним для порівняння рідкісних небажаних явищ.
Ефективність та безпеку застосування розувастатину також вивчали у 2-річному відкритому дослідженні з титруванням дози до цільового рівня за участю 198 дітей з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією віком від 6 до 17 років (88 учасників чоловічої статі та 110 — жіночої статі, < II‒V стадії розвитку за Таннером). Початкова доза для всіх пацієнтів становила 5 мг розувастатину 1 раз на добу. Пацієнтам віком від 6 до 9 років (n = 64) дозу титрували до максимальної дози 10 мг 1 раз на добу, а пацієнтам віком від 10 до 17 років (n = 134) — до максимальної дози 20 мг 1 раз на добу. Після 24 місяців лікування розувастатином середнє значення відсоткового зниження рівня ХС-ЛПНЩ від вихідного рівня, визначене за методом найменших квадратів, становило ‒43 % (вихідний рівень: 236 мг/дл, місяць 24: 133 мг/дл). Для кожної вікової групи — від 6 до < 10 років, від 10 до < 14 років і від 14 до < 18 років — середнє значення відсоткового зниження рівня ХС-ЛПНЩ від вихідного рівня, визначене за методом найменших квадратів, становило ‒43 % (вихідний рівень: 234 мг/дл, місяць 24: 124 мг/дл), ‒45 % (вихідний рівень: 234 мг/дл, місяць 24: 124 мг/дл) та ‒35 % (вихідний рівень: 241 мг/дл, місяць 24: 153 мг/дл) відповідно. Результатом застосування розувастатину у дозах 5 мг, 10 мг і 20 мг також були статистично значущі середні зміни порівняно з вихідними рівнями таких вторинних змінних величин ліпідів і ліпопротеїнів: ХС-ЛПВЩ, загальний ХС, ХС-неЛПВЩ, ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПВЩ, загальний ХС/ХС-ЛПВЩ, ТГ/ХС-ЛПВЩ, ХС-неЛПВЩ/ХС-ЛПВЩ, АпоВ, АпоВ/АпоА-1. Зміна кожного з цих показників демонструвала поліпшення ліпідного обміну і зберігалася протягом 2 років. Після 24 місяців лікування впливу на ріст, масу тіла, ІМТ або статеве дозрівання виявлено не було (див. розділ «Особливості застосування»).
У рандомізованому, подвійно сліпому, плацебо-контрольованому, багатоцентровому, перехресному дослідженні вивчали ефективність застосування розувастатину в дозі 20 мг 1 раз на добу порівняно з плацебо за участю 14 дітей та підлітків (віком від 6 до 17 років) з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією. Дослідження включало активну 4-тижневу підготовчу фазу з дотриманням дієти, під час якої пацієнти приймали розувастатин у дозі 10 мг, перехресну фазу, що складалася з 6-тижневого періоду лікування розувастатином у дозі 20 мг із попереднім або подальшим 6-тижневим лікуванням плацебо, та 12-тижневу підтримувальну фазу, протягом якої всі пацієнти отримували розувастатин у дозі 20 мг. Пацієнти, які перебували на терапії езетимібом або аферезом, продовжували отримувати це лікування протягом усього періоду дослідження. Статистично значуще (p = 0,005) зниження рівня ХС-ЛПНЩ (22,3 %; 85,4 мг/дл, або 2,2 ммоль/л) спостерігали через 6 тижнів лікування розувастатином у дозі 20 мг порівняно з плацебо. Спостерігали статистично значуще зниження загального ХС (20,1 %, р = 0,003), ХС-неЛПВЩ (22,9 %, р = 0,003) і АпоВ (17,1 %, р = 0,024). Також спостерігали зниження рівня ТГ, співвідношення ХС-ЛПНЩ/ХС-ЛПВЩ, загальний ХС / ХС-ЛПВЩ, ХС-неЛПВЩ/ХС-ЛПВЩ та АпоВ/АпоА-1 після 6 тижнів лікування розувастатином у дозі 20 мг порівняно з плацебо. Зниження рівня ХС-ЛПНЩ через 6 тижнів лікування розувастатином у дозі 20 мг з наступним 6-тижневим застосуванням плацебо зберігалося протягом 12 тижнів безперервної терапії. У одного пацієнта спостерігали подальше зниження рівня ХС-ЛПНЩ (8,0 %), загального ХС (6,7 %) і ХС-неЛПВЩ (7,4 %) після 6 тижнів лікування з титруванням дози до 40 мг. Під час продовження відкритого лікування розувастатином у дозі 20 мг у 9 з цих пацієнтів зниження рівня ХС-ЛПНЩ зберігалося в межах від ‒12,1 % до ‒21,3 % до 90 тижнів.
У 7 оцінюваних дітей і підлітків (віком від 8 до 17 років) з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, які брали участь у відкритому дослідженні з посиленим титруванням дози (див. вище), відсоткове зниження рівня ХС-ЛПНЩ (21,0 %), загального ХС (19,2 %) та ХС-неЛПВЩ (21,0 %) від вихідного рівня після 6 тижнів лікування розувастатином у дозі 20 мг відповідало тому, що спостерігали у вищезгаданому дослідженні у дітей та підлітків з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією.
Європейська агенція з лікарських засобів відмовилася від права вимагати виконання зобов’язання щодо подання результатів досліджень застосування розувастатину в усіх підгрупах дітей з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, первинною комбінованою (змішаною) дисліпідемією та для профілактики порушень з боку серцево-судинної системи. Щодо застосування лікарського засобу дітям див. розділ «Діти».
Фармакокінетика.
Всмоктування
Максимальна концентрація розувастатину в плазмі крові (Сmax) досягається приблизно через 5 годин після перорального застосування. Абсолютна біодоступність становить приблизно 20 %.
Розподіл
Розувастатин інтенсивно захоплюється печінкою, яка є основним місцем синтезу холестерину та кліренсу ХС-ЛПНЩ. Об’єм розподілу розувастатину становить приблизно 134 л. Близько 90 % розувастатину зв’язується з білками плазми крові, переважно з альбуміном.
Метаболізм
Розувастатин піддається обмеженому метаболізму (приблизно 10 %). Дослідження метаболізму in vitro із використанням гепатоцитів людини свідчать, що розувастатин є неспецифічним субстратом для метаболізму, опосередкованого ферментами цитохрому Р450. Основним ізоферментом, що бере участь у метаболізмі, є CYP2C9, дещо меншу роль відіграють ізоферменти CYP2C19, CYP3A4 та CYP2D6. Основними визначеними метаболітами є N-десметиловий та лактоновий метаболіти. N-десметиловий метаболіт приблизно на 50 % менш активний, ніж розувастатин, лактоновий метаболіт вважається клінічно неактивним. На розувастатин припадає більше 90 % активності циркулюючого інгібітора ГМГ-КоА-редуктази.
Виведення
Приблизно 90 % дози розувастатину виводиться у незміненому вигляді з калом (як всмоктана, так і невсмоктана діюча речовина), решта виводиться з сечею (приблизно 5 % — у незміненому вигляді). Період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 19 годин і не збільшується при підвищенні дози. Середнє геометричне значення плазмового кліренсу розувастатину становить приблизно 50 л/год (коефіцієнт варіації — 21,7 %). Як і у разі застосування інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, печінкове захоплення розувастатину відбувається за участю мембранного транспортера OATP-C, який відіграє важливу роль у печінковій елімінації розувастатину.
Лінійність
Системна експозиція розувастатину збільшується пропорційно дозі. При багаторазовому щоденному застосуванні параметри фармакокінетики не змінюються.
Особливі групи пацієнтів
Вік та стать
Клінічно значущого впливу віку або статі на фармакокінетику розувастатину у дорослих не спостерігали. Експозиція розувастатину у дітей та підлітків із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією була подібною або нижчою порівняно з експозицією у дорослих пацієнтів з дисліпідемією (див. підрозділ «Педіатрична популяція» цього розділу).
Раса
Дослідження фармакокінетики виявили, що у пацієнтів азійського походження (японців, китайців, філіппінців, в’єтнамців та корейців) медіанні значення площі під кривою «концентрація — час» (AUC) та Cmax приблизно в 2 рази вищі, ніж у представників європеоїдної раси; у пацієнтів азійсько-індійського походження медіанні значення AUC та Cmax підвищені приблизно в 1,3 раза. Аналіз популяційної фармакокінетики не виявив клінічно значущих відмінностей у фармакокінетиці між пацієнтами європеоїдної та негроїдної рас.
Ниркова недостатність
У дослідженні за участю пацієнтів із різним ступенем порушення функції нирок змін концентрації розувастатину або N-десметилового метаболіту в плазмі крові у пацієнтів з порушенням легкого або помірного ступеня тяжкості відзначено не було. У пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) концентрація розувастатину у плазмі крові була в 3 рази вищою, а концентрація N-десметилового метаболіту в 9 разів вищою, ніж у здорових добровольців. Рівноважні плазмові концентрації розувастатину у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, були приблизно на 50 % вищими, ніж у здорових добровольців.
Печінкова недостатність
У дослідженні за участю пацієнтів із різним ступенем порушення функції печінки ознак підвищеної експозиції розувастатину у пацієнтів, стан яких оцінювався у 7 або менше балів за шкалою Чайлда — П’ю, виявлено не було. Однак у двох пацієнтів з балами 8 та 9 за шкалою Чайлда — П’ю системна експозиція розувастатину була щонайменше вдвічі вищою, ніж у пацієнтів із меншими балами. Досвід застосування розувастатину пацієнтам, стан яких оцінюється більше ніж у 9 балів за шкалою Чайлда — П’ю, відсутній.
Генетичний поліморфізм
Розподіл інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, в тому числі розувастатину, відбувається за участю транспортних білків ОАТР1В1 та BCRP, які кодуються геном SLCO1B1 (OATP1B1) та геном ABCG2 (BCRP). Певні варіанти цих генів, такі як SLCO1B1 с.521СС та ABCG2 с.421АА, асоційовані з підвищеною приблизно в 1,6 та 2,4 раза відповідно експозицією (AUC) розувастатину порівняно з генотипами SLCO1B1 с.521ТТ та ABCG2 с.421СС. Пацієнтам, у яких виявлено ці генотипи (SLCO1B1 c.521CC або ABCG2 c.421AA), рекомендується застосовувати меншу добову дозу розувастатину.
Педіатрична популяція
Два дослідження фармакокінетики розувастатину (у формі таблеток) у дітей із гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією віком від 10 до 17 років або від 6 до 17 років (загалом 214 пацієнтів) показали, що експозиція розувастатину в дітей є подібною або нижчою порівняно з експозицією у дорослих пацієнтів. Експозиція розувастатину була передбачуваною відповідно до дози та тривалості прийому протягом більш ніж 2 років спостережень.